Вам в житті не поталанило. Повернути втрачений зір неможливо. Як бути? Ось як Юрій Мушкетик описує стан людини, що потрапила в екстремальні умови, одночасно застерігаючи: “В свої думки занурюватися не можна, тим більше у своє нещастя, бо ти тільки посилюєш власну біду, загострюєш ЇЇ, і тоді гасне в тобі все, починає мертвіти, і життя видається химерною вигадкою, чимось непотрібним…” (Повість “Динозавр”.)

Не впадайте у відчай і не приймайте поспішних рішень. Краще прислухайтесь до порад тих, хто вийшов із цієї життєвої ситуації переможцем. Не подумайте, що до них повернувся зір, ні. Просто вони протиставили сліпоті свою волю, терпіння і навіть впертість у прагненні жити і перемогли. Сліпота не стала на заваді в бажанні працювати, творити, любити і бути коханими, радіти життю і відчувати всю його повноту. Отож прислухайтесь і допоможіть собі самі.

Прояв більшої самостійності в побуті — природне бажання кожного незрячого. Та для практичної реалізації цього від інваліда по зору вимагається і більше зусиль і організованості, ніж від зрячого.

Крім певних знань і умінь, навичок сліпому необхідно організувати чітку систему зберігання своїх речей, предметів домашнього вжитку, навчитись швидко відрізняти за якимись тільки йому зрозумілими ознаками однакові за розміром, фактурою речі.

Вам треба обдумати і строго визначити систему ведення домашнього господарства. Від рідних не вимагайте чогось особливого для себе, для полегшення свого орієнтування у домі. Та обов’язково попросіть, особливо на перших порах, щоб украй необхідні речі і предмети були поруч з вами. Це врятує вас від зайвої нервозності і, можливо, навіть від розгубленості, розпачу і страху за своє майбутнє. В той же час — це надійна можливість для вашого самообслуговування і позбавлення надмірної опіки над вами рідних, яка у цей час не така вже й приємна для вас. Без допомоги не обійтись, але не в таких вже деталях життя.

З часом у незрячого ніби з’являється внутрішній зір в результаті пристосування до нових умов. Бачене в минулому, хоча і навіває сум, та допомагає формуванню уяви, конкретних образів, достовірних картин його оточення, які допомагають у просторовому орієнтуванні.

В пригоді вам стане світ звуків, який розкаже дуже багато. Зверніть увагу на те, що по голосу можна дізнатися про стать людини, вік, характер, настрій… Ваш слух з часом стане напруженим, загостреним до різних нюансів. Шум транспорту, шелест листя на деревах, звуки кроків по тротуару, уривки розмов перехожих, музика, яка долинає із вікон, скрип і стукіт дверей, напрям вітру — віднині стануть для вас добрими помічниками. А в минулому ця гармонія звуків, мимоволі долинаючи до ваших вух, залишалася поза увагою.

Розвивайте дотикове сприйняття. Воно допоможе вам підтримувати ваше уявлення про навколишній світ, розвиватиме його з пізнанням нового. Ви, звичай¬но, маєте перевагу в уявленні над незрячими від народження, але якщо образи, які ви тримаєте в пам’яті, не підкріплюватимуться сприйняттям, з часом вони згаснуть. Саме дотик дає адекватне, близьке до зорового, уявлення про предмети. Хіба ж не він тепер допомагатиме вам відчувати щонайменшу зміну температури, вологість повітря і т.п.

Пам’ятайте, що викликані сліпотою почуття невпевненості в своїх силах, побоювання простору, іноді похмурої замкнутості можуть бути подолані тільки поступово. Непристосованій до нових умов незрячій людині часом не так страшна сліпота, як довколишня обстановка, в якій вона відчуває своє безсилля.

Так, в квартирі доцільно незрячому не робити різких, нескоординованих рухів. Адже коли в сім’ї є маленькі діти, ви можете ненароком наштовхнутися на дитину, яка несподівано з’явиться поруч. До того ж кути стін, двері, які хтось забув зачинити,— це також певна загроза для безпечного пересування. Тому сам незрячий повинен слідкувати і нагадувати рідним, щоб усі двері в квартирі, дверцята меблів і вікна були або повністю відчинені, або зачинені. Дрібні речі, розкидані на підлозі, також є небезпекою для незрячого.

Кожний незрячий пристосовується до нових умов по-різному. Увага і підтримка рідних в цей критичний період повинні сприйматися тільки з вдячністю. Та і вам під силу робити все для того, щоб не стати тягарем для сім’ї. Ви в змозі допомогти школяреві в підготовці уроків, вийти з малюком на прогулянку, прибрати в квартирі, розігріти обід до приходу рідних, чи навіть приготувати його, та ще розв’язати багато побутових проблем своєї сім’ї.

Для прогулянки з малою дитиною вибирайте місця, добре знайомі вам раніше чи ті, які з допомогою рідних добре вивчили. Привчіть дитину відгукуватись на ваш поклик, щоб уникнути різних неприємностей на прогулянці. Граючись з малюком, привчіть його давати вам іграшки в руки. Дитина повинна звикати до того, що ви не бачите. В свою чергу вам стане в пригоді і те, що ви даватимете дитині звукові іграшки, які допомагатимуть у визначенні місцезнаходження малюка. Старші діти допомагатимуть вам як супроводжуючі, та до цього привчіть їх з раннього віку.

Самооцінка відіграє для незрячого провідну роль у регулюванні поведінки і діяльності. Внаслідок втрати зору в незрячого самооцінка може бути і хибною. В цих умовах чим менше потерпілий знає про незрячих, про їхнє життя й можливості, тим нижча його самооцінка після втрати зору, а його депресивний стан глибший і триваліший. У більшості пізно втративших зір людей по очах не видно, що вони незрячі. Тому не потрібно капризувати і ображатися на неувагу людей.

З втратою зору не позбавляйте себе позитивних людських якостей, що були притаманні вам раніше. І надалі зустрічайтесь з друзями, цікавтесь новинами життя, віддавайтесь своїм захопленням.

Ставши членами УТОС, ви з часом немов заново оживете. Адже в цьому місці є всі необхідні умови, які дають змогу незрячому відчувати себе повноцінною людиною. Тут сповна оцінять ваші здібності, допоможуть в подоланні життєвих труднощів і посприяють у можливостіу отримати заробіток.

Не озлоблюйтесь. Подолати чи хоча б послабити недугу ви повинні самі. І ваш обов’язок— робити все необхідне для цього.