Люди по-різному знаходять своє покликання. Одні рано розкривають здібності, щоб потім усе життя йти шляхом самовдосконалення. Інші помічають творчі грані власної душі уже в зрілому віці – таким заявити про себе на повну силу значно складніше: успіху добивається насамперед той, хто наполегливо І невтомно йде до поставленої мети.

Саме до останньої категорії належить Василь Пилипович Приз з с. Крутьки, що в Чорнобаївському районі на Черкащині. Він з покоління тих, чиє дитинство обпалила війна, обігрівши життя батька-фронтовика. Допомагаючи матері – солдатській вдові, хлопець змалку звикав до селянської праці, до того, що покладатися потрібно лише на власні сили. А йому, інвалідові по зору, все давалося значно складніше, ніж іншим ровесникам. Та Василь Пилипович перед труднощами ніколи не пасував, отож зумів і дім спорудити, і дітей виростити та внуків діждатися, і сад виплекати, і господарством обзавестися.

Любов до співу для українського селянина – не дивина. Не обминула вона і Василя Приза: задушевну пісню любив завжди. А от що сам може бути серед її творців – не міг повірити майже до півстолітнього життєвого рубежу. Бо саме тоді спершу несміливо, а потім все відчутніше і виразніше забриніла в його серці поетична струна.

Його вірші, які почали з’являтися на сторінках районної газети “Світлий шлях”, привернули увагу не лише шанувальників художнього слова, а й тих, для кого не байдужою була композиторська творчість. Поезії приваблювали не лише ліризмом і виразністю, граничною стислістю і образністю, а й задушевною мелодійністю. Більшість з них так і просилися на музику, отож не випадково зацікавили спочатку композиторів-аматорів, а потім і професіоналів.  .

Тепер пісні на його слова входять до репертуару, як самодіяльних колективів з різних куточків Чорнобаївщини, так і таких грандів музичного мистецтва, як Черкаський народний хор,

Крім щирого потягу до віршування, були в характері Василя Приза кілька прикметних рис, головна з яких – вміння налагоджувати співпрацю зі співавторами-музикантами. Між поетами і композиторами часто виникають суперечки щодо вишуканості і мелодійності тих чи інших слів або фраз. В таких ситуаціях Василь Пилипович з розумінням і повагою ставився до позиції партнерів по творчості, де треба – без вагання йшов на розумні компроміси. Тому з ним задоволено співпрацюють і музиканти з глибинки, і відомі творчі особистості з Києва, Запоріжжя, Черкас та інших регіонів України. Поет-пісняр умів донести плоди своєї творчості до людей, знаходив підхід і до спонсорів, і до видавців. Як наслідок – побачили світ його поетичныц збірки, а потім і збірник пісень з текстами і нотами – “Пісні моєї душі”.

Нажаль Василь Пилипович пішов у інщі світи та залишив по собі добру згадку. Хай же знайде творчість Василя Пилиповича шлях до людських сердець і зазвучить у них радісними та задушевними мотивами!