Справжній прогрес суспільства не­віддільний від створення сприятливих умов для людей з фізичними недугами, їх всебічної реабілітації. Буквально реабілітація означає від­новлення. В моральному відношен­ні — це відновлення доброго імені людини. У нас під впливом тяжкої історичної спадщини більш відома правова реабілітація, тобто віднов­лення в правах людини, що неспра­ведливо засуджена, особливо репре­сованої з політичних мотивів.

Реабілітація полягає не тільки у відновленні, але й у розвитку людини. Відомі кілька її форм — медична, соціальна, трудова, творча.

Медична реабілітація є нічим ін­шим, як відновленням здоров’я. Але при тяжкому ураженні організму хво­робою виникають труднощі в здійс­ненні повного відновлення здоров’я. Після лікування в людини лишається та чи інша фізична недуга. Соціальна реабілітація передбачає забезпечен­ня людини, котра отримала Інвалід­ність, відповідною пенсією та іншими формами соціальної підтримки. До­сить часто цим і обмежується справа.

Однак людина не тільки споживач, але й творець. У багатьох потерпілих виникає потяг до розвитку своїх здіб­ностей і відповідної діяльності. Най­важливіше значення стосовно цього має трудова реабілітація — в розу­мінні реабілітації людини працею, якщо людина з інвалідністю цього бажає. В праці він виявляє й зміцнює свої творчі си­ли, одержує моральну та матеріаль­ну винагороду за суспільне корисну діяльність. Найповніше задоволення працею виникає тоді, коли людина працює за своїми здібностями, рів­нем загальноосвітньої й професійної підготовки, одержує платню за свою працю.

Праця, як відомо, поділяється на фізичну і розумову. Трудова реабілі­тація людини залежно від її здібнос­тей, підготовки і стану здоров’я від­бувається в цих різних сферах праці. Реабілітація в галузі фізичної праці простіша, оскільки там трудові функ­ції мають звичайно виконавчий ха­рактер і потребують меншої освіти та професійної підготовки. Складні­шою є творча реабілітація, що перед­бачає наявність у людини творчих здібностей. Вона може бути й в окре­мих видах фізичної праці, але має найбільші можливості в.праці розу­мовій.

Інколи можна почути неадекватні висловлювання щодо здібностей та можливостей незрячих (зупинимося детальніше на цій формі недуги) займатися розумовою працею. Так, дехто заявляє, що люди, позбавлені зору, повинні займатися грою на му­зичних інструментах. Інші стверджу­ють, що вони більш здібні в точних науках.

Розумові здібності людей різно­манітні. При наявності однієї й тієї ж фізичної вади люди можуть мати різ­ні здібності, прагнути до різних про­фесій. Вони не тільки прагнуть, але й набувають їх і успішно працюють.

Розумові здібності та фізичні ва­ди — явища різного порядку. Перші є функціями мозку, другі — елемен­тами тіла. Однак ті й інші перебува­ють у взаємодії. Фізичні вади можуть накладати вето на деякі професії, але не більше того.

Діапазон професійних видів діяль­ності людей з однаковою фізичною вадою надзвичайно широкий і дозво­ляє цілком виявити й розвинути здіб­ності кожного.

Люди звичайно використовують ли­ше незначну частку своїх здібностей. При цьому у різних людей активність здібностей не однакова. Академік М. М. Амосов визначив, що’за здіб­ностями до напруження і праці 10% найснльніших відрізняються від 10% слабих у 3 рази. Ці дані певною мірою проливають світло і на ступінь актив­ності розумових здібностей різних людей.

Не можна погодитися з думкою, що фізичні вади людини автоматично компенсуються будь-яким обдару-

ванням, підвищеними розумовими здібностями. Це суперечить природ­ному механізму розподілу здібнос­тей серед усіх людей і не відповідає реальним фактам. Здібностей у них не більше, ніж в інших людей, але вони більш зацікавлені в їхньому роз­виткові й докладають зусиль щодо їх використання.

Через відсутність прямого впливу фізичних недуг людей на виникнення в них обдаровань і талантів ще не випливає, що в цих людей немає ін­ших факторів розвитку своїх розумо­вих здібностей. Є і досить сильні.

По-перше, розумові здібності мають великі резерви розвитку в рамках тих же самих природних задатків шляхом їх якнайповнішого використання.

По-друге, в межах більш широкої сфери творчої діяльності, приміром, у мистецтві, людина може в разі не­обхідності змінити один вид діяль­ності на інший. Таким чином вона мо­же використати свій прихований резерв. Відомий факт, коли балери­на, втративши зір, стала скульптором. Є й інші факти.

По-третє, серед людей важкої до­лі, як і всіх інших, зустрічаються по-справжньому талановиті і навіть геніальні особистості. Причому, існує реальна можливість збільшення їхньої чисельності. Частота народ­жених потенційних талантів та геніїв серед усіх новонароджених становить відповідно 1:2 000 і 1:10 000. Але час­тота геніїв, що реалізувалися, харак­теризується несприятливим співвід­ношенням— 1:10 млн. При цьому більше геніїв реалізує себе серед цивілізованого населення і набагато менше — серед пригніченого злид­нями.

Отже, реалізація здібностей і та­лантів залежить значною мірою від умов життя. В поліпшенні цих умов закладено великий резерв збільшен­ня ступеня реалізації талантів і ге­ніїв. Все це стосується і незрячих. Але вони потребують додаткової під­тримки з боку держави та громад­ських організацій.

По-четверте, люди з фізичними ва­дами займають своєрідне місце в су­спільстві: юридично рівноправне, а фактично відчужене. Таке становище породжує в них прагнення вирватися з цього суперечливого стану, стиму­лює розвиток їхніх творчих здібнос­тей. У них виникає незвичний погляд на речі, який приводить їх до проникнення в сутність явищ, до оригіналь­них рішень, до знаходження нових форм вираження думок і почуттів. Вони горять бажанням займатися творчістю, досягають успіхів у своїй діяльності.

Таким чином, люди з інвалідністю по зором за своїми здібностями й можливостями в змозі успішно працювати в сфері інтелектуальної праці і тим самим здійснювати свою творчу реабіліта­цію.

Інтелектуальна діяльність є осно­вою творчої реабілітації. Але остання має й інші специфічні ознаки.

Розглянемо тепер, як незрячі здійснюють свою творчу реабіліта­цію.

Зазначимо, що в тяжких умовах тоталітарної держави творча реабілітація цієї групи людей завжди була складною проблемою. Це пов’язано передусім з їхнім працевлаштуван­ням. Чимало молодих людей, позбав­лених зору, успішно закінчували вищі навчальні заклади. Але їм, як прави­ло, не видавали направлення на робо­ту, а вручали вільний диплом. Вони самі мали шукати собі роботу. В спеціалізованих організаціях відповідних вакансій не було. Деякі йшли на учбово-виробничі підприємства. Інші, переборюючи різні перешкоди, всту­пали до закладів науки, освіти, літе­ратури, мистецтва, права тощо.

Власне творча реабілітація почина­ється в процесі праці, коли людина перевіряє правильність свого профе­сійного вибору, інколи коригує його, адаптується до роботи, бере участь у створенні цінностей, необхідних су­спільству. Разом з тим вона реалізує свої здібності, стає кваліфікованим спеціалістом, здатним творчо ставитися до своєї роботи.

Незрячі України беруть активну участь у різних сферах інтелектуаль­ної діяльності, в різних формах твор­чої реабілітації.

В Україні виросло чимало талано­витих письменників з числа незрячих. Перше місце серед них заслужено. належить Миколі Островському. Піс­ля поранення на фронті він позбавив­ся не тільки зору, але й можливості пересуватися. Однак знайшов своє місце в творчій діяльності, зайнявся літературою. Написав яскраві твори, став відомим письменником. Він про­жив всього 33 роки, з котрих лише близько десяти займався літератур­ною творчістю. М. О. Островський звершив творчий подвиг, на практиці показав, що й за умов тяжкої недуги займатися творчою роботою можна. Він надихнув на творчість наступні покоління людей важкої долі. При­міром, колишній фронтовик М. О. Ри­балко в своїх віршах відобразив дум­ки й почуття учасників Великої Віт­чизняної війни не тільки під час боїв, але й після перемоги над ворогом, їхні прагнення боротися за справед­ливе життя. Поет удостоєний Держав­ної премії України ім. Т. Г. Шевчен­ка. Поетичні твори В. О. Забаштанського, що осліп у мирні часи, проникнуті громадянськими моти­вами, вірою в людину, критикою обивательських настроїв. Він також лауреат Державної премії Укра­їни ім. Т. Г. Шевченка. Незрячий В. П. Тимченко випустив ряд поетич­них та прозаїчних книг на різні теми, веде велику громадську роботу. На­городжений Грамотою Президії Вер­ховної Ради України.

Наша країна завжди славилася му­зичною культурою народу. Серед людей, що нас цікавлять, є учасники різних музичних ансамблів, є профе­сійні співаки — народний артист Ук­раїни Герой Соціалістичної Праці Б. П. Зайцев, заслужений працівник культури України кобзар П. С. Супрун.

В Україні багато висококваліфіко­ваних вчених. Вони роблять значний внесок у розвиток науки, проводять наукові дослідження, читають лекції у вищих учбових закладах. Одним з перших вчених України був А. А. Рубашевський. Він народився на почат­ку століття і помер у віці 70 років. У дитячі роки втратив зір, але прагнув до знань, закінчив школу, одержав вищу освіту, зацікавився філософією. Після війни захистив кандидатську дисертацію з філософії. Написав кни­гу з філософських питань біології, за яку був удостоєний Державної пре­мії СРСР. Працював в інституті філо­софії АН України завідуючим відділом. Пізніше перейшов на педагогіч­ну роботу в сільськогосподарську академію. Він залишився в пам’яті людей як принциповий і працелюб­ний вчений.

Активно працює в галузі історич­ної науки В. А, Носков. У 1966 р. без відриву від викладацької роботи за­хистив кандидатську дисертацію. У 1981 р., також без відриву від ро­боти захистив докторську дисерта­цію з історії. Він професор, заві­дуючий кафедрою української істо­рії та етнополітики Донецького університету.

Складним і перспективним напрям­ком науки, кібернетикою, займається Г. Є. Цейтлін. Закінчив педагогічний інститут. Займався в аспірантурі ін­ституту кібернетики АН України, у 1986 р. захистив докторську дисерта­цію, має багато публікацій з питань кібернетики. У співавторстві з акаде­міком В. М. Глушковим видав книгу, читав лекції за кордоном.

В Україні працювало і працює чи­мало незрячих кандидатів наук різних спеціальностей. Вони — доценти, викладачі вищих учбових закладів, їхня основна робота — педагогічна. Але вони займаються й науковими дослідженнями.

У повоєнні роки багато незрячих закінчили вищі учбові заклади і поча­ли працювати викладачами в школах і технікумах.

Чимало у нас й досвідчених юрис­тів серед незрячих. Вони працюють в юридичних консультаціях та судах, надають населенню соціально-пра­вову допомогу.

Тут йшлося про творчу реабіліта­цію далеко не всіх людей розумової праці з числа незрячих України. Та це й неможливо. А скільки здібних людей з інвалідністю по зору не змогли подола­ти бюрократичних перепонів, трудно­щів життя й домогтися творчої реабілітації!

Україна прагне йти шляхом цивілі­зованих країн. А там для людей з фі­зичними недугами створено більш сприятливі умови. Час і нам вдоско­налювати з цією метою трудове та інше законодавство, розширювати можливості трудової і творчої реабі­літації людей з інвалідністю.