Важливо бути, але не зда­ватися визначним.

Ромен Роллан.

Ви прийшли працювати в ко­лектив зрячих. Спочатку ви почуваєтеся невпевнено, як «не в своїй тарілці». Перед вами — но­визна роботи, нові колеги і, до того ж, зрячий колектив. Насам­перед, перед вами постало за­вдання—подолати бар’єри ніяко­вості і знайти своє місце в коле­ктиві, тобто добитись того, щоб бути шанованим і шанувати ін­ших.

В народі кажуть: «По одежі стрічають, а по розуму проводжають». Ваша зовнішність не по­винна бути для вас джерелом комплексів. Тому не зайвим бу­де, коли ви будете цікавитись напрямками сучасної моди, від­повідної вашому віку, а ще й прагнути дотримуватись норм поведінки культурної людини. Прагніть бути добрим, тактов­ним, задушевним. Ці якості до­поможуть вам зблизитись з лю­дьми, влитись в колектив. Ви добре оволоділи своєю спеціальністю? Тепер вам доведеть­ся переконати в цьому інших. Впевненість у своїх ділових яко­стях нічого не варта, якщо в це не повірили інші.

Пам’ятайте, що свої знання не­обхідно постійно підкріплювати, працювати над собою. Звичайно, все до точності запам’ятати неможливо, але запам’ятати дже­рела, з яких можна почерпнути знання, необхідні вам в даний мо­мент,— ваш обов’язок.

На роботі ви будете співпрацю­вати з різними людьми. Стосун­ки з усіма повинні бути однако­вими: доброзичливими і тактов­ними. Якщо це колеги — стосун­ки ділові, рівноправні. Коли ви лі­кар, юрист — хворі і клієнти ма­ють бачити у вас людину, яка в змозі і готова прийти їм на допо­могу. Якщо ви викладач — сто­сунки з учнями і студентами по­винні бути своєрідними. На цій роботі ви повинні завжди бути го­тові до будь-якого запитання. Ні­чого страшного, якщо виявиться, що на одне із них у вас не знайде­ться правильної відповіді. Таке може трапитися і з вашими зрячими колегами. Відкладіть роз­в’язання цього питання надалі, коли ви зможете зібрати необхід­ну інформацію. В усьому будьте пунктуальні.

В колективі трапляються кон­фліктні ситуації — тримайтесь подалі від них, щоб не викликати гнів на себе. Навчіться тактовно гасити сварку, в яку були втягне­ні. Адже інколи зрячим можуть вибачити те, чого ніколи не про­бачать незрячим.

Не кожен зверне увагу на не­акуратного зрячого працівника. Неохайний незрячий зразу ж при­верне до себе увагу. Якщо грубість і нецензурність у розмові зрячого можуть пройти і повз ву­ха, то про такого незрячого мо­жуть сказати: «Сліпий, що з ньо­го візьмеш?..».

Всього цього можна уникнути, якщо пам’ятати, що ви перебуваєте під постійною увагою ото­чуючих.

Вам не варто прагнути до са­моізоляції— це тільки нашкодить. Колеги можуть подумати, що ви ігноруєте їхнє товариство.

З вдячністю приймайте допо­могу, особливо ту, якої ви потребуєте, і при цьому будьте завжди готові допомогти іншим. Навіть у вашому стані, при бажанні, в ін­тересах колективу завжди мож­на щось зробити.

Хоч ви незрячий, та по голосу, поведінці можете визначити не тільки характер, але й стан душі ваших співрозмовників. Ніколи не залишайтесь осторонь чужого болю. Можливо, саме ваша розада і підтримка найбільше за­спокоїть чиюсь душу. Запам’ятайте, від людей не можна очіку­вати того, чого ми їм самі не да­ємо. Тільки на добро відповіда­ють добром.

Якщо ваші співробітники хоча б на мить забули, що ви незрячий, або засумнівалися в цьо­му,-—то ви на правильному шля­ху. І в подальшому не сходьте з нього, і хай супутником вам бу­де успіх.

ІЗ ВЛАСНОГО ДОСВІДУ

(Поради від працюючих незрячих спеціалі­стів).

«Що потрібно незрячим спеці­алістам, аби почувати себе в таких колективах якщо не комфор­тно, то хоча б нормально?

Щоб незрячого цінували в ко­лективі зрячих, потрібно мати особливий талант, за який би йо­го поважали.

По можливості, незрячий пови­нен досягти такого фахового рі­вня, щоб колеги потребували йо­го допомоги в своїй роботі, і во­ни стануть йому надійними помі­чниками.

Різноманітні технічні засоби (магнітофони, спеціально обла­днані друкарські машинки та комп’ютери) значно полегшать і прискорять виконання вашої роботи». (Інвалід І групи по зору Р. О. Литвинов, кандидат техніч­них наук, який понад 40 років пра­цював в Інституті фізики напів­провідників).

«Незрячий мусить знати біль­ше, ніж його колеги, які працю­ють поруч з ним. Потрібно також бути товариським, постій­но відчувати себе членом ко­лективу, брати участь у диску­сіях, доводячи свої погляди, вносячи пропозиції». (Інвалід І групи по зору Ф. Д. Лазайкін працює в генеральній дирекції музичного об’єднання Києво-Печерського заповідника. Ке­рує сектором науково-методи­чної роботи).

«Потрібно, перш за все, бути людиною і не тільки любити і знати те, чим займаєшся, а й жи­ти цим». (Інвалід II групи по зору В. А. Іванов, головний інженер, який займається побутовою хі­мією).

«Незрячий ні в якому разі не по­винен виставляти свою інвалід­ність, як орден. Треба прагнути жити повнокровним життям, пра­цювати з повною віддачею, без цього інвалідові буде дуже важ,ко жити.

Краще помучити себе спочат­ку, привчити переборювати всі­лякі труднощі, добиваючись поставленої мети, ніж усе життя сподіватися на чиюсь допомогу. Не надійтесь на знижку, а готуй­тесь виконувати вимоги нарівні з іншими.

Моє кредо: як тобі не тяжко і що б там не було, ти мусиш зна­ходити всілякі способи, аби не ви­падати з повноцінного життя». (Ін­валід II групи по зору з дитинства О. В. Курочкін, доктор історични> наук, працівник Інституту мисте­цтвознавства, ФОЛЬКЛОРИСТИКИ Тс етнології ім. М. Т. Рильського На ціональної академії наук України)