Досвід зарубіжних країн

Найбільш досконало функціонує система реабілітаційної допомоги сліпим дітям у Голландії. Тут є 15 регіональних центрів спеціальної допомоги дітям з різними вадами. Кожний центр здійснює діагностику дитини, подає консультативну допомогу, провадить корекцію вади, реабілітацію дорослих. Центри мають «мігруючих» спеціалістів психологів та педагогів, які обслуговують дітей удома, в сім’ї, періодично відвідуючи їх, як би далеко від Центру вони не проживали. Координує роботу регіональних центрів головний Центр «Теофан». Тут також надаються й інші види послуг, більшість з яких платні. Однак в країні діє чимало спеціальних програм допомоги дітям-інвалідам, які й спонсорують діяльність багатьох центрів.

Певна частина дотацій надається органами місцевої адміністрації та церквою.

У регіональних центрах сконцентрована вся необхідна інформація про дітей з порушеннями зору, яка зберігається в пам’яті комп’ютерів. У складних випадках дитина направляється на консультацію до головного Центру «Теофан», де проводиться спеціальна експертиза, уточнюється діагноз і даються відповідні рекомендації. Така інформація повертається до регіонального центру, який вносить корективи в діагноз і розробляє персональну програму роботи з дитиною.

Реабілітаційна допомога сліпим і слабозорим дітям подається в кілька етапів. Найважливішою є так звана рання інтервенція, яка проводиться щодо дітей від народження до трьох років життя. Здійснює її мігруючий психолог, прикріплений до родини такої дитини. Рання інтервенція включає, крім вчасного кваліфікованого діагностування, психологічну підготовку батьків до стану своєї дитини, розуміння причин цього стану і тих проблем, які з’явилися і з’являтимуться в розвитку дитини, а також навчання дитини і навчання батьків як подавати їй кваліфіковану допомогу.

На другому етапі подається допомога дітям від 4 років, які не відвідують дошкільних установ і спеціальних шкіл, а живуть у сім’ї. Такі малюки навчаються за програмою спеціальних курсів. Наприклад, їх навчають, як жити в просторі своєї кімнати (свого будинку), як самообслуговувати себе, їздити на велосипеді, як поводити себе за столом тощо. Тобто, це навчальні курси соціально-побутової адаптації та просторового орієнтування незрячих дітей.

Перебуваючи в сім’ї, мігруючий психолог-педагог навчає одночасно батьків, інструктуючи їх щодо подальшого навчання дитини. До речі, батьки незрячих дітей беруть активну участь у розробленні програми згаданих навчальних курсів. Раз на рік Центр «Теофан» проводить батьківську конференцію, де батьки незрячих обмінюються досвідом виховання і навчання дитини в сім’ї, розповідають про свої проблеми.

Інтервенція здійснюється спеціалістами центрів й у дошкільних дитячих установах, і в школах, якщо дитина потребує інтенсивної допомоги.

На третьому етапі реабілітаційна допомога подається в основному дітям з порушеннями зору шкільного віку та молодим людям до 20—21 року. Сліпі й слабозорі діти навчаються в загальноосвітніх школах спільно із зрячими. Спеціалісти регіональних центрів подають кваліфіковану індивідуалізовану допомогу в навчанні як дітям, так і тим педагогам, у класах або групах яких є такі діти.

В інституті головного Центру «Теофан» розробляються навчальні програми для незрячих дітей різних вікових груп, навчальні посібники, ігрові індивідуальні програми.

Діти шкільного віку, які мешкають далеко від регіональних центрів та шкіл, навчаються вдома за персональною програмою, проходять систематичне медичне обстеження, Батькам даються кваліфіковані консультації як у Центрі, так і безпосередньо мігруючим педагогом.

Реабілітаційною допомогою користуються всі діти з порушеннями зору. Принципово важливим у цій системі є те, що до уваги береться не лише офтальмологічний діагноз, а й психологічний, який надзвичайно важливий для незрячої дитини та її батьків на етапі ранньої інтервенції. Такі підходи спрямовані на становлення і розвиток особистості незрячої дитини, її адаптації в соціальному середовищі, саморозвиток і життєдіяльність.

Система якомога більш ранньої допомоги дітям з глибокими порушеннями зору Центру «Теофан» шиопагується і поступово знаходить застосування в колишніх соціалістичних країнах: Польщі, Угор¬щині, Чехії, а також країнах Балтії.

Зокрема, в Польщі теж створена система реабілітаційних центрів. Особлива увага приділяється організації саме ранньої допомоги дитині. В країні дитина на першому році життя обстежується окулістом не менше чотирьох разів. Це дає можливість вчасно поставити діагноз щодо зорових вад і подати дитині відповідну допомогу. В Центрі реабілітації сліпих і слабозорих дітей батьки одержують конкретну методичну допомогу з питань виховання і розвитку своєї дитини. Тут організовані гуртки взаємодопомо¬ги батьків сліпих дітей.

Завершується розроблення комплексної   програми   реабілітаційної

допомоги дітям з вадами зору, яка включає допомогу дітям, батькам, педагогам, спеціалістам,— усім, хто працює з даною категорією дітей. Програма ранньої реабілітації, на відміну від персональної реабілітації в Голландії, передбачає роботу в групі до 10 дітей. Планується ширше використання домашніх вчителів (мігруючих педагогів).

Вчитель з колегою обслуговує 35 дітей: 15 сліпих, 17 слабозорих і 3 з комбінованими дефектами. Інформацію про незрячих одержують у своєму регіоні від Спілки сліпих.

До функцій педагогів належить «зокрема» обстеження таких дітей, яке вважається надзвичайно важливим, проводиться в звичних для дитини домашніх умовах і триває до півтори години. Після уточнення діаг¬нозу визначається тип навчально-виховного закладу для дитини, розробляється корекційна програма. При цьому враховується не лише стан зору, а й рівень інтелектуального розвитку дитини.

«Мігруючі» педагоги, крім навчання дітей і батьків удома, організовують консультування батьків із спеціалістами таких профілів, як офтальмолог, психолог, педагог-реабілітолог й ін., які пропонують їм спеціальні індивідуальні програ¬ми розвитку дітей. Працівники центрів спонукають батьків до спів¬робітництва з ними, щоб забезпечити реальну інтеграцію незрячої дитини в суспільство.

Досвід навчання і виховання дітей з вадами зору має Угорщина. Функції реабілітаційних центрів тут покладені на спеціальні школи. Педагоги цих шкіл подають допомогу дітям, які мешкають удома по всій території країни, виконуючи функції мігруючого домашнього вчителя.

На державному утриманні в Угорщині перебувають слабозорі діти. Сліпі та діти з комбінованими дефектами (сліпі з порушенням слуху, опорно-рухового аппарату, розумово відсталі) опікуються католицькою церквою та монастирями.

Для тих, хто навчається або закінчує спеціальну школу, є професійні курси при товаристві сліпих, де незрячі одержують абоудосконалюють набуті професії.

Цікавий досвід реабілітаційної допомоги накопичений у країнах Балтії, зокрема у Литві. У Вільнюсі створений Центр сліпих і слабозорих, до структури якого входять три відділення: у першому відділенні навчаються діти з трьох років до шкільного віку; у другому — діти з 7 до 19—21 року одержують загальну середню освіту, навчаються 12 років; у третьому здійснюється реабілітація осліплих дорослих. Існує ще й відділення, де навчаються сліпі діти із зниженим інтелектом.

Центр подає допомогу й дітям, які мешкають у сім’ях. Для навчання таких дітей розробляються спеціальні програми, подається консультативна допомога їхнім батькам.

При Центрі працює посучасному обладнаний комп’ютерний клас, де навчаються сліпі учні і робітнича молодь. Це дає змогу суттєво полегшити реабілітацію осіб з вадами зору та їх підготовку до інтеграції в сучасні виробничі умови.

В Центрі також здійснюється профвідбір та профнавчання сліпих, тут дбають про їх працевлаштування.

Поряд з навчанням сліпих дітей у школах-інтернатах у Литві практикується їх навчання у масових загальноосвітніх школах.

Центр реабілітації сліпих діє також і в Латвії (м. Рига). У Центрі незрячим подається офтальмологічна та психолого-педагогічна допомога, тут провадиться професійне навчання. Зокрема, готують масажистів, менеджерів, вчать працювати з комп’ютерами.

«Центр реабілітації дітей з порушенням зору» в Санкт-Петербурзі (Росія) подає реабілітаційну допомогу дорослим незрячим, провадить ранню реабілітацію дошкільнят.

При Центрі є бригада «мігруючих» спеціалістів, що складається з психолога і педагога-дошкільника, які відвідують дітей у сім’ях, навчають їх і батьків. Тут здійснюється і навчання дітей з комбінованим дефектом. В Центрі навчають сліпих дітей користуватися паличкою, починаючи

з трьох років, використовують стосовно до різних вікових груп музичну терапію, арттерапію, ігротерапію тощо.

На жаль, в Україні таких центрів ще немає. Сподіваємось, що незабаром реабілітаційна служба запрацює і в нашій країні. Першою ластівкою буде відкриття при Інституті дефектології Академії педагогічних наук України діагностично-корекційного центру для різних категорій дітей-інвалідів.

Підсумовуючи огляд основних тенденцій навчання і реабілітації дітей і молоді з вадами зору у країнах Європи, слід звернути увагу на те, що питання про те, яким має бути навчання дітей з порушеннями зору — у масових навчальних закладах чи у спеціальних установах — залишається відкритим. Безумовно, інтеграція сліпих у середовище зрячих, до чого прагнуть у більшості країн, є ідеальною для суспільства і для самих незрячих формою навчання.

Однак   покищо   наше   суспільство морально і матеріально не готове до такої інтеграції. Тому інтегроване навчання на сучасному етапі в Україні може бути   лише  альтернатитам. Досвіду інтегрованого навчання      сліпих і слабозорих дітей у масових загальноосвітніх школах Україна поки-що не має.